Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, розташована в південно-східній частині Європи, між 44° і 52° північної широти та 22° і 40° східної довготи. Територія простягається з заходу на схід на 1316 км, з півночі на південь – на 893 км. Крайні пункти території України: на заході – м.Чоп Закарпатської області; на сході – с. Червона Зірка Луганської області; на півночі с. Грем’яч Чернігівської області; на півдні – мис Сарич в Автономній республіці Крим. З півдня територію країни омивають Чорне і Азовське моря. Площа України 603,7 тис. кв. км і за цим показником вона перша в Європі. Чисельність населення на початок 2007 року становила 46.6 млн осіб, зокрема 31,8 млн міського.

Назва Україна вперше зафіксована в літописах ХII ст. Спочатку вона стосувалася Середньої Наддніпрянщини, а з ХVII ст. поширилася на всю територію українського народу. Серед найвідоміших культур на території сучасної України була поширена трипільська культура (IV – III тис. до н.е.). Першою державою, що існувала на території України, була Велика Скіфія (VII – III ст. до н.е.). Значну роль в освоєнні Північного Причорномор’я відіграла грецька колонізація (VIII – VI ст. до н.е.). Серед заснованих греками рабовласницьких держав наймогутнішим було Боспорське царство. Вплив Візантійської імперії на території сучасної України позначився на містах Херсонес (сучасне м. Севастополь) та Пантікапей ( сучасне м. Керч).

З IV ст. н.е. на основі союзів слов’янських племен почали формуватися державні утворення. Політичним центром одного з таких союзів – Полянського став Київ. Саме навколо нього сформувалася Київська Русь, яка стала етнокультурною, політичною і соціальною основою для формування наприкінці IХ ст. Давньоруської держави. В часи розквіту її кордони сягали межиріччя Оки і Волги на сході, Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни – на заході; Чудського, Ладозького та Онезького озер – на півночі; Дону, Росі, Сули та Південного Бугу – на півдні. Зміцненню держави сприяло запровадження князем Володимиром у 988 році християнства як державної релігії Київської Русі. Проте суспільно­політичні процеси, які відбувалися в ці часи в Русі та у світі, спричинили розпад цієї держави і зникнення її у ХIIІ ст. з політичної арени.

Впродовж наступних трьохсот років українські землі перебували під владою різних держав та імперій: Великого князівства Литовського, Королівства Польського, Великого князівства Московського, Османської імперії.

У середині XVII ст. козацтво, що ставало все більш помітною соціальною силою, разом з селянськими масами за кілька років безперервних битв з силами Речі Посполитої значно послабили польське панування на українських землях. Почала формуватися Козацька держава. Однак перехід її під вплив Російської держави у 1654 році припинив цей державотворчий процес.

Новий історичний шанс для набуття незалежності України дала Перша світова війна 1914–1918 рр. В ході її розвалилися обидві імперії, під владою яких перебували на той час українські землі – Російська та Австро–Угорська. В 1917 р. постала Українська Народна Республіка, а у 1918 р. – Західноукраїнська Народна Республіка. Проте під впливом агресії ззовні державотворчий процес в Україні не дістав повноцінного розвитку. Україна, що перебувала у складі Радянського Союзу не була суверенною державою.

Україна як визнана суверенна і незалежна держава постала 1991 року. Акт проголошення незалежності України прийнято Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року. За підтвердження цього Акту на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року проголосувало більше 90% громадян, що брали участь в ньому. 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України. За Конституцією Україна є республікою. Столиця – місто Київ.

Главою держави, що виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина є Президент України. Органом законодавчої влади є парламент – Верховна Рада України у складі 450 народних депутатів. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим (АРК), області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Станом на 01.01.2007 р. в адміністративно-територіальній структурі країни 27 регіонів (Автономна Республіка Крим, 24 області та 2 міста зі спеціальним статусом – Київ і Севастополь), 490 адміністративних районів, 458 міст зі 118 районами в них, 886 селищ міського типу та 28540 сільських населених пунктів.

Державними кордонами України є кордони колишньої УРСР. Загальна протяжність кордонів становить 6 993,63 км. Сусіди України: Білорусь, Росія, Польща, Словаччина, Угорщина, Молдова, Румунія; морськими сусідами є Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія, Росія.

Територія України розміщена в межах трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнини (95% території держави), Карпат (частково) і Кримських гір. Найвищою точкою рівнинної частини є г. Берда (515 м) на Хотинській височині. В Українських Карпатах знаходиться найвища гора України – Говерла (2061 м).

Україна багата запасами вуглеводнів, металевих (залізні, марганцеві, уранові, титанові, ртутні та ін.) та неметалевих (графіт, каолін, вапняки) копалин. В Україні є рідкісні корисні копалини, напівдорогоцінне каміння, золотоносні руди.

Кліматичні умови України формуються під впливом глобального клімату та регіональних чинників. Майже на всій території клімат помірно­континентальний, на південному березі Криму – близький до субтропічного. Україна має значні геліо-, вітроенергетичні, агрокліматичні, рекреаційно­кліматичні ресурси.

Гідрографічна мережа України в основному належить до водозборів Чорного та Азовського (90% території країни) та частково Балтійського морів. Найбільша річка – Дніпро (довжина в межах України 1 121 км). Транскордонними річками є Десна, Дніпро, Дністер, Дунай, Прип’ять, Сіверський Донець. В Україні багато лиманів, озер та водосховищ, які відіграють значну роль у рекреації та господарській діяльності.

Ґрунтовий покрив України дуже різноманітний (близько п’яти тисяч відмінностей), але провідна роль належить родючим чорноземам (близько 40% від загальної площі земель).

Різноманітність тваринного світу України (включно з акваторіями Чорного та Азовського морів) визначається наявністю 117 видів ссавців, майже 400 видів птахів, 21 – рептилій, 17 – земноводних. Досі описано більше 44 тис. безхребетних.

Лісистість України становить близько 15%. Найбільш залісненими є північна і західна частини України. Природна рослинність частково збережена на природоохоронних територіях, які становлять 4,65% площі України.

Осередками формування української народності стали Київська, Галицька, Волинська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Подільська, Буковинська та Закарпатська землі. Динаміка структури етнічного складу населення України понад 100 останніх років засвідчує його поступове спрощення внаслідок зміни чисельності населення різних етнічних груп, а саме: значного зростання чисельності росіян (майже в 4,7 рази) та зменшення частки населення інших етнічних спільнот. Так чисельність євреїв на кінець цього періоду становила лише 18,6% від їх чисельності у 1897 р., поляків – 17,4%, німців – 6,1%. Водночас є етноси чисельність яких зросла (білоруси, болгари, угорці, вірмени та ін.), але в абсолютному вимірі і в 1897 і тепер вона невисока. Всеукраїнський перепис населення 2001 року зафіксував наявність представників більше як 130 етносів.

Частка українців, особливо після 1654 р., постійно зменшувалася за рахунок міграційних процесів. Найвищою (85,6%) вона була на початку ХVIII (1719 р), найнижчою (72,7%) – в кінці ХХ ст. (1989 р.). За даними 2001 року українці становлять 77,8% від загалу. За зазначені сто років їх чисельність зросла в 1,75 рази.

Державною мовою в Україні є українська, яка належить до перших десяти найпоширеніших мов світу. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. українську називають рідною мовою 67,5%, російську – 30% населення держави. Вільно володіють українською 87,8% громадян, російською – дві третини.

У духовному житті український народ сповідує різноманітні вірування та культури. Більшість віруючих – християни (православні, греко­ та римо­католики і протестанти). Кримські татари і татари сповідують іслам. Духовні потреби національних меншин задовольняють Угорська реформаторська церква, Німецька євангелістська лютеранська церква, Вірменська апостольська церква.

Культура українського народу формувалася на основі розвитку культури народів, які в різні часи населяли сучасні українські землі та залишили пам’ятки матеріальної й духовної культури. Свідченням високої культури попередників є знахідки у скіфських курганах. Найвідомішою є пектораль Товстої могили, архітектура житла та ужиткові вироби з розкопок грецьких полісів, кераміка слов’янських культур (трипільська, зарубинецька, черняхівська). Найвизначнішими свідченнями розвитку культури часів Київської Русі є усна народна творчість (казки, билини, пісні), архітектурні шедеври Києва, Чернігова, Галича, літописи (Київський, Галицько-Волинський), філософська проповідь Іларіона “Слово про Закон і Благодать”, літературні твори (Слово про Ігорів похід).

За часів Київської Русі було відкрито школи, а за Ярослава Мудрого – створено перші бібліотеки.

Першими освітніми закладами на теренах України були братські школи, а вищими – Острозька та Києво-Могилянська академії, колегіуми. Найстаріший університет засновано у Львові у 1661 році. Великий внесок у розвиток освіти та культури зробила козацька старшина, за підтримки якої, крім відкриття навчальних закладів, зведено храми (в Густинському монастирі, Києво-Печерській лаврі та ін.), відкрито бібліотеки та створено різноманітні приватні зібрання. Значного розвитку набувало в Україні музичне та хорове мистецтво, іконопис, храмова архітектура, живопис. З ХІХ ст. спостерігається розвиток драматургії, театрального мистецтва, музики, літератури.

На початок ХХI ст. в Україні функціонує 350 вищих навчальних закладів. З них 166 університетів, 125 галузевих інститутів, 58 навчальних академій. Головною науковою установою є Національна академія наук, яку засновано в 1918 р. ЇЇ попередниками були численні об’єднання вчених та наукові товариства ( наукове товариство ім. Шевченка (НТШ), засноване 1892 р. у Львові, Південно-Західний відділ Російського імператорського Географічного товариства (тепер Українське географічне товариство) заснований 1873 р. у Києві та ін. Національна академія наук нині об’єднує понад 160 дослідних інститутів. Україна має дослідну станцію в Антарктиді, де здійснюються регулярні дослідження. Крім Національної академії наук фундаментальна наука розвивається в галузевих державних академіях наук: аграрній, архітектури та будівництва, медичній, мистецтва, педагогічних наук, правових наук.

В економічному аспекті Україна належить до староосвоєних регіонів Європи. Україна – індустріально-аграрна країна з потужним економічним потенціалом, в якому провідну роль відіграють природні та трудові ресурси. Серед природних – це земельні та мінеральні ресурси. Трудові ресурси характеризуються висококваліфікованим та інтелектуальним потенціалом. Провідною і найважливішою в народногосподарському комплексі є промисловість. Головні її галузі – чорна металургія, електроенергетика, машинобудування, паливна, хімічна, легка та харчова. В сільському господарстві особливого розвитку набуло вирощування зернових (пшениця, жито, ячмінь), технічних (цукровий буряк, соняшник) культур, овочів, розвиток тваринництва – велика рогата худоба, свинарство, птахівництво, бджільництво, вівчарство, конярство.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні в соціальній та економічній сферах, підпорядковані формуванню ринкової економіки соціального спрямування та входження держави до європейського й світового економічного простору. Такій інтеграції сприяє геополітичне положення України, сусідство з країнами Європейського Союзу на заході та Росією на сході. Важливим фактором геополітичного положення України є її статус морської держави.

Розвинута транспортна інфраструктура сприяє економічним зв’язкам України з багатьма державами світу.

Попередньому етапу розвитку України, як і більшості держав світу була притаманна неувага населення та управлінських структур держави до проблем природокористування і охорони природи. Екологічною катастрофою для України і її найближчих сусідів виявилася аварія 1986 р. на Чорнобильській атомній станції. Останніми роками увага до проблем поліпшення екологічного стану ландшафтів у державі значно посилилась, чому сприяє розуміння важливості збереження природи, як важливої передумови існування всього живого на планеті.

На шляху історичного розвитку український народ пройшов через важкі випробування – війни, національне пригнічення та спроби асиміляції. Проте самобутність багатомільйонного народу, почуття свободи та незалежності в його ментальності, є тією силою, яка виведе Україну, одну із засновниць Організації Об’єднаних Націй, на шлях світового та загальноєвропейського розвитку.

 

Редакційна колегія Національного атласу України