Старовинні географічні карти відображають особливості розвитку держави, своєрідність світосприймання та самобутність народів на різних етапах їхньої історії. Карти на території сучасної України, що були створені у давнину, залишили відбиток на багатьох інших сторонах людської історії.
Перші примітивні картографічні зображення ще у первісному суспільстві відтворювали уявлення людей про навколишню місцевість. Українські землі відображалися на дрібномасштабних давньогрецьких і давньоримських картах, у творах християнської та ісламської картографії, картах-портоланах. Пізніше розвиток картографування українських земель був пов'язаний з поширенням у європейській картографії птолемеївських карт, створенням на основі інструментальних знімань карт України Ґ. Боплана, топографічною діяльністю військово-топографічних служб Австро-Угорщини та Росії, започаткуванням тематичного картографування.
Найпростіші картографічні зображення ("передкарти" або "доісторичні карти") були відомі у первісному суспільстві ще до появи писемності. Вони відтворювали інформацію про навколишню місцевість: місця полювання та рибальства, шляхи кочувань, плани земельних ділянок тощо. Картографічні рисунки найдавніші люди створювали на різноманітних матеріалах - на корі, листках та деревині, шкірі й кістках тварин, камені тощо.
Нині відомо близько 10 картографічних зображень первісних часів, знайдених на території України. Найвідомішою пам'яткою серед них є рисунок на уламку бивня мамонта, знайденого у 1966 р. під час розкопок під керівництвом І.Г Підоплічка на березі річки Росава біля села Межиріч Канівського району Черкаської області на місці стоянки мисливців на мамонтів доби пізнього палеоліт). На ньому зображена місцевість із виділенням річки, рослинності (кущі, ліс), житла. Це найдавніша пам'ятка картографії на території України: її створено приблизно 15-17 тис. років тому (рис. І)
Рис. 1. Межиріч-карта (вік приблизно 15-17 тис. років.).
Найдавніші відомості про українські землі містяться у працях давньогрецьких (Геродот, Страбон) і давньоримських (Пліній Старший, Тацит) учених. Тодішні географічні уявлення були систематизовані Клавдієм Птолемеем (бл. 90 - бл. 160 р. н. е.) у 8-томному творі "Geografice hyfegesis ..." ("Посібник з географії").
Одним із найдавніших картографічних зображень території України є так звана Таблиця Певтінгера - пізніша копія римської дорожньої карти другої половини IV ст. Пам'яткою античної описової картографії є перипли, що являли собою описи берегів. Українські землі у XII ст. відображені в роботах арабських картографів. З появою морських навігаційних карт (карт-портоланів) на них зображені Чорне і Азовське моря (кінець XIII-XVI ст.).
Великий вплив на розвиток картографії у XV ст. мали винаходи гравіювання та друку, а також поява й поширення в Європі "Географії" К. Птолемея. Уперше українські землі у друкованому вигляді були відображені в 1477 р. в болонському виданні "Географії" К. Птолемея на Десятій карті Європейської Сарматії у масштабі приблизно 1:5 700 000 (рис. 2). Карта підготовлена способом мідериту з незначними доопрацюваннями Н.Ґермана.
Рис. 2. Перше зображення земель України в "Географії" Клавдія Птолемея на Десятій карті Європейської Сарматії (Болонья, 1477).
З XVI ст. зображення українських земель у європейських виданнях стає докладнішим і точнішим. Карти території України укладаються у той час чужоземними картографами та публікуються в численних "Географіях", пізніше в "Космографіях", атласах Ґ. Меркатора й А. Ортелія. Важливе значення для розвитку картографування України у XVII ст. мала карта Великого Литовського князівства М.К. Радзивілла масштабу близько 1:1 300 000 (1613 р.).
У XVII ст. з'являються перші друковані вітчизняні карти. Першою такою картою вважається план-рисунок Києва у книзі Афанасія Кальнофойського "Тератургіма" ("Teraturqima lubo cuda...", 1638 p.), що була опублікована в Києво-Печерській лаврі польською мовою. У книзі вміщено три окомірні карти частин Києва у вигляді перспективних рисунків (рис. 3) з докладнішим планово-перспективним зображенням Печерська, зокрема плани Дальніх і Ближніх печер.
Рис. 3. План-рисунок Києва, вміщений у книзі А. Кальнофойського "Тератургіма" (Київ, 1638 р.).
З другої половини XVII ст. починають створювати плани приватних володінь, сіл і містечок, розмежувань земельних угідь. Тоді ж найбільшого розвитку набуває картографування населених пунктів, фортець, замків з військовою метою для цілей фортифікації. Пізніше картографічні зображення міст стали необхідними для обліку міського господарства, а також для реєстрації всіх власників. Упродовж XVIІ-XIX ст. відбулася поступова зміна функціонального призначення планів міст - від цілей фортифікації до вирішення завдань містопланування, економічних і фіскальних потреб.
Новий етап картографування території України пов'язаний з появою карт, створених на основі інструментальних зйомок. Цей етап започаткували картографічні роботи французького військового інженера, архітектора і картографа Ґійома Ле Вассера де Боплана (1600-1675), автора відомого "Опису України, ..." (1651). Найбільша заслуга Ґ. Боплана як картографа - створення карт України на основі власних спостережень і знімань. Основна його картографічна праця "Спеціальний і докладний план України разом з належними до неї воєводствами, округами та провінціями" - Спеціальна карта України масштабу близько 1:450 000 (рис. 4) - складається з 8 аркушів розміром 41,5 х45 см кожен і вперше вигравійована та надрукована 1650 р. у Ґданську В. Гонлієм. Це перша середньомасштабна військова топографічна карта великої території в Європі, на якій, крім річок, шляхів, лісів і гір, зображено багато населених пунктів (усього 26 умовних позначень).
Упродовж XVII ст. та в першій половині XVIII ст. карти Ґ. Боплана широко використовувалися в європейській картографії для відображення українських земель. Ґ. Боплан зробив найбільший внесок у розвиток картографування території України XVII ст. Його карти, видані на основі інструментального знімання на високому картографічному рівні, довгий час були найавторитетнішими в Європі щодо відображення території України. Завдяки картографічним творам Ґ. Боплана та їх численним переукладанням в Європі утвердилася назва "Україна".
З кінця XVIII ст. особливий розвиток отримала військова картографія. Для математичного обґрунтування топографічних зйомок першочергове значення мало використання тріангуляційного методу. Топографічні знімання території України проводили тоді австрійська та російська військово-топографічні служби за довготривалими програмами.
З 1797 р. загальнодержавні картографічні роботи у Російській імперії виконує Депо карт. Українські землі відображені на "Подробной карте Российской империи и близлежащих заграничных владений" (так звана Стоаркушева карта) в масштабі 1:840 ООО, виданій у 1801-1804 рр. У 1816 р. під керівництвом генерал-майора Мухіна укладено на 10 аркушах (63 х 45 см) "Военную топографическую карту полуострова Крым" в масштабі 1:168 000.
З 1822 р. постійні державні топографічні зйомки, а також підготовку кадрів здійснює Корпус військових топографів. До видатних робіт Корпусу військових топографів, що мали світове значення, належать градусні вимірювання російсько-скандинавської дуги меридіана від Північного Льодовитого океану до гирла Дунаю протяжністю 25"20' під керівництвом генерала К.І. Теннера й академіка В.Я. Струве.
У 1821-1839 рр. було підготовлено та видано "Специальную карту западной части Российской империи..." ("десятиверстку") на 59 аркушах у масштабі 1:420 000. У 1845 р. було розпочато укладання "Военно-топографической карты России" в масштабі 1:126 000 (відома як "триверстка"). До 1873 р. було підготовлено до видання 775 номенклатурних аркушів цієї карти (рис. 5). Під керівництвом військового картографа І.П. Стрельбицького (1828-1900), уродженця Полтавської губернії, протягом 1865-1871 рр. на основі триверстової військово-топографічної карти було укладено на 152 аркушах і в 1871 р. видано перші аркуші "Специальной карты Европейской России" масштабу 1:420 000, що охоплювала українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Західна частина Центральної України була покрита "Военно-топографической картой" у масштабі 1:84 000. У 1914 р. її видано як "Секретную карту Западного приграничного пространства" на 200 аркушах (Волинська, Київська, Подільська, Мінська губернії).
Рис. 4. Спеціальна карта України Ґ. Боплана, секція V (Ґданськ, 1650).
Першу зйомку Галичини проведено на основі тріангуляції у 1773-1774 рр. під керівництвом австрійського картографа Йозефа Лізганіга (1719-1799) у масштабі 1:72 000. Створену карту масштабу 1:288 000 опубліковано у Відні в 1790 р. на 49 аркушах (31,3 х 23,4 см).
В Австрії з 1763 по 1785 р. Австрійське Генеральне квартирмейстерство з військовою метою виконувало так зване перше знімання (Йосифінське картографування). Йосифінська карта коронного краю Галичини та Лодомерії Ф. фон Міга масштабу 1:28 000 складається з 413 аркушів (42 х 62 см).
У 1806 р. було розпочато роботи по другому зніманню території Австрійської імперії (Францісканське знімання), які тривали до 1869 р. Зйомки виконувало для військових потреб Австрійське Генеральне квартирмейстерство, а з 1839 р. - Військово-географічний інститут у Відні, який було відкрито того самого року. На основі знімальних планшетів масштабу 1:28 800 у 1810—1879 рр. видавали "Топографічну карту Австрійської монархії" (відома як стара спеціальна карта) в масштабі 1:144 000 на всю територію Австрійської імперії.
На основі оновленої тріангуляційної мережі у 1869- 1887 рр. Військово-географічний інститут на всю територію Австро-Угорщини виконував так зване третє військове топографічне знімання (Франціскансько-Йосифінське). За матеріалами зйомки масштабу 1:25 000 у 1873—1889 рр. видано "Нову спеціальну карту Австро-Угорщини і окупованих областей" масштабу 1:75 000 (рис. 6). Вся територія України, що входила до складу Австро-Угорської монархії, була закартографована на 88 аркушах. Карта пізніше неодноразово перевидавалася.
Рис. 5. Фрагмент триверстової "Военно-топографической карты России" (1870).
У XIX ст. з розвитком і диференціацією географічних, природничих і соціально-економічних наук започатковується тематичне картографування (геологічне, кліматичне, демографічне, етнографічне, промисловості, сільського господарства, транспорту тощо).
Розвиток продуктивних сил, необхідність задоволення потреб господарства сировиною сприяли проведенню геологічних досліджень і становленню геологічного картографування. Тематичне картографування українських земель здійснювали державні відомства та наукові установи Росії й Австро-Угорщини працею українських, російських, польських, австрійських учених і спеціалістів.
З 1882 р. в Російській імперії Геологічний комітет розпочав укладання "Общей геологической карты Европейской России" масштабу 1:420 ООО на 170 аркушах. Проте з 16 аркушів, що покривають територію України, до 1917 р. було укладено лише сім, з яких видано тільки три. У 1892 р. було розпочато докладне геологічне знімання Донецького кам'яновугільного басейну. Під керівництвом Л.І. Лутугіна (1864-1915) за матеріалами одноверстової зйомки укладено "Детальную геологическую карту Донецкого каменноугольного бассейна" масштабу 1:42 000, що дозволило вперше обчислити запаси вугілля Донецького басейну. Подією у геологічному картографуванні західноукраїнських земель було видання "Геологічного атласу Галичини" у масштабі 1:75 000. Карти атласу виходили окремими зошитами разом з текстом і таблицями. До Першої світової війни в 1914 р. було видано 25 зошитів з 101 аркушем.
З середини XIX ст. з'являються тематичні карти природи: гіпсометричні (О.А. Тілло), кліматичні (К.С. Веселовський, О.І. Воейков, Г.І. Вільд, О.А. Тілло, О.В. Клосовський), грунтів (К.С. Веселовський. В.В. Докучаев), лісів (П.М. Вереха, М.К. Генко).
Значну увагу звертали на картографування річок. Відзначимо насамперед рукописний "Атлас реки Днепра”, який складається з генеральної карти Дніпра у масштабі 1:840 000 і 95 подвійних аркушів карти течії Дніпра у масштабі 1:8 400. У другій половині XIX ст. в Україні за матеріалами знімальних і пошукових робіт на судноплавних річках створені численні карти і атласи.
Рис. 6. Фрагмент "Нової спеціальної карти Австро-Угорщини..." масштабу 1:75 000 (Відень, 1873-1889)
З кінця XVIII ст. видають поштові карти, головним змістом яких було зображення шляхів поштових станцій і відстаней між станціями. На територію Галичини та Буковини Військово-географічний інститут видає дорожні карти. Наприкінці XVIII ст. створено перші топонімічні карти Галичини й Буковини.
Велику кількість соціально-економічних карт і атласів видано в Росії, на яких була відображена і територія України ("Хозяйственно-статистический атлас Европейской России" (1851); "Статистический атлас главнейших отраслей фабрично-заводской промышленности Европейской России ..." (три випуски: 1869. 1870. 1873); транспортно-економічний атлас "Влияние железных дорог на экономическое состояние России" (1876); "Торгово-промышленная карта Европейской России" масштабу 1:1 680 000 (1911); атлас "Сельскохозяйственный промысел в России" (1914) тощо).
Значного розвитку у другій половині XIX ст. досягло в Україні картографування цукрової промисловості. В окремий напрям тематичного картографування у другій половині XIX ст. сформувались карти населення.
Етнографічні дослідження сприяли створенню етнографічних карт, що було пов'язано з процесами українського національного відродження. Перші українські етнічні карти були видані у Львові у 60-х рр. XIX ст. У 1896 р. видано "Народописну карту українсько-руського народу" масштабу 1:1 680 000 Григорія Величка (1863-1932) - першого українського доктора географії.
Видання "Карты южно-русских наречий и говоров" (61 х 77 см) мовознавця К.П. Михальчука (1840-1914), що була укладена за матеріалами етнографічних та мовознавчих досліджень Південно-Західного відділу Російського географічного товариства 1871 р., стало помітним явищем у розвитку і становленні українського мовознавства та української лінгвістичної картографії (рис 7). Уперше вітчизняні вчені на основі власних досліджень створили лінгвістичну карту українських земель, водночас позначивши межі поширення українців.
Рис. 7. "Карта южно-русских наречий и говоров" К.П. Михальчука (Санкт-Петербург, 1872).
Історичні карти території України починають з'являтися з другої половини XIX ст. як додатки чи текстові карти у працях українських істориків. Піонером створення українських історичних карт був професор Львівського університету Ісилор Шараневич (1829-1901), який опублікував низку текстових карт. Історичні карти як ілюстрації для популярних видань створювали В. Ільницький, І. Кревецький, О. Барвінський, Б. Барвінський. Історичні й археологічні карти як додатки до своїх праць подавали українські історики В.Б. Антонович, М.М. Аркас, Д.Л. Баталій, М.С. Грушевський, М.В. Закревський, А.О. Скальковський, Д.Л. Яворницький та ін.
Розвиток навчальної картографії визначав загальний стан картографування в Росії й Австро-Угорщині та стан навчання. У другій половині XVIII - першій половині XIX ст. більшість навчальних атласів за змістом були довідковими і мало відповідали потребам шкільних курсів географії та історії.
Перші українські навчальні карти були видані у Львові завдяки діяльності громадських організацій. Першим українським навчальним атласом був "Географічний атлас" професора М. Кордуби (1912, 1917, 1928). Атлас, загальним обсягом 24 сторінки, вміщував 24 основні карти та 11 додаткових, присвячених вивченню географії світу.
На початку XX ст. на ниві української навчальної картографії починає плідно працювати С.Л. Рудницький (1877-1937). Він обґрунтував методику створення і видання географічних карт та принципи розроблення шкільних демонстраційних карт. У 1907 р. було видано першу українську карту світу - "Карту півкуль Західної і Східної'”- 1918 р. побачила світ "Стінна фізична карта України" масштабу 1:1 000 000, яку було видано на кошти Наукового товариства імені Шевченка (рис 8). Карта охоплює всю етнічну територію України і містить п'ять тематичних карт-врізок масштабу 1:5 000 000. Упродовж 1919-1920 рр. С.Л. Рудницький видав у Відні навчальні стінні фізичні карти світу та материків.
У лютому 1918 р. у Києві за загальною науковою редакцією П. Тутковського видана на одному аркуші "Шкільна мапа України" масштабу 1:1 680 000.
Поодинокі видання з другої половини XIX ст. українських тематичних і навчальних карт були підготовчим етапом у становленні української національної картографії.
Рис. 8. "Стінна фізична карта України" С.Л. Рудницького масштабу 1:1 000 000 (Відень, 1918).
