У рельєфі України переважають рівнини (95% від усієї площі), які є частиною однієї з найбільших у Європі Східноєвропейської рівнини. Гори облямовують рівнини на південному заході та півдні.

Формування рельєфу території України відбувалося за умов складної взаємодії ендогенних, екзогенних та антропогенних чинників, внаслідок чого оформилися регіональні морфоструктурно-морфоскульптурні закономірності та особливості. Морфоструктури – це історико-генетичні категорії, що відображають вплив групи ендогенних чинників на формування рельєфу, зокрема тектонічної структури на просторовий розподіл орографічних елементів, тектонічних рухів земної кори – на динаміку, співвідношення деструктивних і конструктивних екзогенних процесів та їхню інтенсивність. Морфоскульптури формуються за умов провідної ролі екзогенних процесів, які генетично й просторово підпорядковані морфокліматичній зональності та контролюються морфоструктурними умовами.

Орографія. Пересічна абсолютна висота рівнин становить 175 м, загальний похил поверхні – з півночі на південь, а також із заходу та сходу – до долини Дніпра. Максимальна абсолютна висота рельєфу – 515 м (г. Берда), мінімальні абсолютні висоти (0–15 м) спостерігаються на узбережжях Чорного та Азовського морів.

Орографічний план рівнин визначається складним поєднанням височин і низовин, осі яких орієнтовані з північного заходу на південний схід і субширотно. Найвище гіпсометричне положення займає Подільська височина (довжина  – близько 600 км, ширина – майже 200 км) з абсолютними висотами 300–400 м. Максимальна абсолютна висота – 471 м – г. Камула. Донецька височина (довжина – 350 км, ширина – 150 км) характеризується пересічними висотами 200–250 м (максимальна абсолютна висота – 367 м – г.  Могила-Мечетна). Волинська височина (довжина – близько 250 км, ширина – 50–100 км) має висоти 220–280 м, максимальна абсолютна висота становить 342 м. Придніпровська височина (довжина – близько 500 км, ширина – 175–200 км) на півдні має пересічні абсолютні висоти 150–170 м, на півночі – 220–240 м, максимальна абсолютна висота – 322 м. Приазовська височина (довжина – майже 140 км, ширина – 33 км) має абсолютні висоти 200–250 м, максимальна абсолютна висота – 324 м – г. Бельмак-Могила. Найнижче гіпсометричне положення займає Причорноморська низовина (довжина майже 600 км, ширина – 120–150 км), яка характеризується абсолютними висотами 150–170 м на півночі, 0–15 м – на півдні; максимальна абсолютна висота становить 179 м (Тарханкутська височина). Придніпровська низовина (довжина в межах України – близько 600 км, ширина – 200–250 км) має пересічні абсолютні висоти 50–170 м, панівні висоти – 170–200 м, Поліська низовина (довжина в межах України – близько 450 км, ширина – до 100 км) характеризується пересічними абсолютними висотами 150–200 м; максимальна абсолютна висота – 316 м.

Гірське облямування рівнин утворюють Українські Карпати та Кримські гори. Українські Карпати (довжина – 280 км, ширина – понад 100 км) мають абсолютні висоти 300–400 м біля підніжжів північно-східного та південно-західного макросхилів, 1500–2000 м – на основних гірських хребтах; максимальна абсолютна висота становить 2061 м (г. Говерла). У межах Українських Карпат виділяється декілька орографічних одиниць  – Східні Бескиди, Ґорґани, Покутсько-Буковинські Карпати, Вододільний хребет, Полонинський хребет, Рахівські гори, Чорногора, Вулканічний хребет, Передкарпатська височина, Закарпатська низовина. Кримські гори (довжина – 150 км, ширина – 50 км) мають абсолютні висоти від 250 м до 1200 м, максимальна абсолютна висота становить 1545 м (г. Роман-Кош). Включають Головне (абсолютні висоти – 1000–1200 м), Внутрішнє (абсолютні висоти – 500 м), Зовнішнє (абсолютні висоти – 250 м) гірські пасма, які розділені зниженнями.

Морфоструктура. Морфоструктури території України набули сучасного вигляду впродовж неотектонічного етапу розвитку в умовах диференційованих у просторі й часі, змінних за амплітудами, швидкостями та напрямом (односпрямовані, коливальні) тектонічних рухів земної кори, проявів вулканізму, а також при неоднозначних співвідношеннях денудації та акумуляції. Відповідно до співвідношення рельєфу і тектонічних структур на території України виділяються найвищого рангу регіональні морфоструктури платформних рівнин, орогенів, а також морфоструктури перехідних зон, що включають рівнинно-платформні та орогенні елементи.

Дальший поділ регіональних морфоструктур зумовлений ступенем виявлення платформних або орогенних геоструктур в особливостях орографії, морфології, морфодинаміки рельєфу.

Рівнинно-платформні морфоструктури. Головні орографічні одиниці рівнин, як правило, відповідають великим платформним геоструктурам: Придніпровська та Приазовська височини – Українському щиту, Донецька – Донецькій складчастій споруді, Подільська і Волинська височини – структурам західного схилу Українського щита, Придніпровська та Причорноморська низовини – однойменним тектонічним западинам, Поліська низовина – північній частині Українського щита та його західного схилу.

Рівнинно-платформні морфоструктури сформувалися в умовах неотектонічних (пізньоолігоцен-антропогенових) піднять, опускань і знакозмінних рухів земної кори, які визначали в часі та просторі співвідношення деструктивних і конструктивних рельєфоутворюючих процесів. Більша частина морфоструктур є успадкованими стосовно головних геоструктур (Дніпровсько-Донецької, Причорноморської, Прип’ятської западин, Донецької складчастої споруди). До обернених морфоструктур належать рівнини і горбогір’я Волинської і Подільської височин, що відповідають зануренню кристалічного фундаменту на західному та південно-західному схилах Українського щита. Морфоструктури Українського щита належать до успадковано-відроджених.

У межах рівнинно-платформної території розвинені цокольні рівнини та горбогір’я, які сформувалися на щиті та виступі складчастої основи давньої платформи, а також рівнини плит, що сформувалися на різновікових осадових відкладах. За співвідношенням денудаційних або акумулятивних процесів упродовж їх формування вони поділяються на пластово-денудаційні (структурно-денудаційні, денудаційні) та пластово-акумулятивні.

Цокольні структурно-денудаційні рівнини і горбогір’я, що сформовані переважно на кристалічних породах, поширені в межах Придніпровської (Овруцький горст та ін.) і Приазовської височин. Цокольні денудаційні рівнини, сформовані на трохи піднятому кристалічному фундаменті, що перекритий порівняно малопотужною осадовою товщею, поширені на західному та південно-західному схилах Придніпровської височини, а також на Донецькій височині.

Структурно-денудаційні рівнини і горбогір’я, які сформувалися на осадових породах плит, найширше представлені на Подільській височині, Розточчі, Волинській височині, Гологоро-Кременецьких горах, Мізоцькому кряжі, Тарханкутській височині. Денудаційні пластово-ярусні рівнини переважають у рельєфі південно-західних відрогів Середньоруської височини і прилеглих частин Полтавської рівнини, Причорноморської низовини, включаючи рівнинну частину Кримського півострова та прибережні рівнини, що прилягають з півдня до Приазовської височини.

Пластово-акумулятивні та акумулятивні рівнини різного походження в сучасному рельєфі займають порівняно з пластово-денудаційними меншу територію. Вони пов’язані з територіями, які зазнали відносних або абсолютних опускань упродовж пізнього пліоцену та антропогену, характеризуються накопиченням генетично різних континентальних відкладів у межах поширення материкових зледенінь, у великих річкових долинах, дельтах річок. Простежуються на окремих ділянках Поліської, Придніпровської, Причорноморської низовин. У рельєфі рівнинно-платформних морфоструктур відображені активні розломи, брахіантикліналі тощо.

Орогенні морфоструктури. Українські Карпати і Кримські гори належать до типу колізійних орогенів, що сформувалися в зоні зіткнення літосферних плит. Унаслідок прояву новітніх склепіннєво-брилових піднять різної інтенсивності, а також горизонтальних рухів земної кори тут утворилися морфоструктури різних типів.

Генетично орогенні морфоструктури представлені денудаційно-тектонічними, структурно-денудаційними, денудаційними й вулканічними середньогір’ями та низькогір’ями, що характеризуються різним ступенем денудації первинного тектонічного рельєфу на тлі прояву різних за інтенсивністю рельєфоутворюючих рухів земної кори. Морфоструктури Українських Карпат формувалися в умовах активних склепіннєво-брилових піднять та інтенсивних горизонтальних неотектонічних рухів земної кори. Рельєф яскраво відбиває поздовжні карпатські тектонічні структури. Флішовим Карпатам відповідають денудаційно-тектонічні та структурно-денудаційні склепіннєво-брилові, складчасто-насувні, складчасто-брилові, брилово-блокові середньогір’я та низькогір’я, що різною мірою відбивають співвідношення вертикальних і горизонтальних рельєфоутворюючих рухів земної кори. На південному заході гірської споруди розташовані денудаційно-вулканічні середньо- та низьковисотні гори, представлені системою зруйнованих неогенових вулканічних споруд. До них з південного заходу прилягає Закарпатська низовина, що відповідає однойменному прогину, в межах якого сформувалася пластово-акумулятивна рівнина. У рельєфі Українських Карпат знаходять відображення локальні структури, горст-антиклінальні та моноклінальні хребти, гірські масиви, грабени, розломи тощо.

Морфоструктури Кримських гір представлені денудаційно-тектонічними, структурно-денудаційними, денудаційними моноклінально-бриловими, складчасто-бриловими низькогір’ями та середньогір’ями, що сформувалися на мезо-кайнозойських відкладах в умовах диференційованих неотектонічних піднять, сумарні амплітуди яких зменшуються від Головного пасма в напрямку на північ до Внутрішнього та Зовнішнього пасом. У рельєфі Кримських гір відбиті скидо-зсуви, скиди, інтрузивні масиви, складки.

Морфоструктурам зон зчленування Українських Карпат, Кримських гір і платформних структур відповідають рівнини й низькогір’я з пластово-денудаційним (структурно-денудаційним, денудаційним) і пластово-акумулятивним рельєфом, що сформувався переважно в умовах передгірських і крайових платформних прогинів за знакозмінних неотектонічних рухів земної кори. Морфоструктури зон зчленування належать до категорії обернених (Передкарпатська височина) та успадкованих (Індольська низовина). Зона зчленування Українських Карпат і прилеглих рівнин виражена більш різноманітним рельєфом (структурно-денудаційним, денудаційним, пластово-акумулятивним) порівняно із зоною зчленування Кримських гір та прилеглих рівнин. Для північних частин обох зон зчленування притаманним є перекриття морфоструктурами орогенів морфоструктур прилеглих передгірських прогинів. Особливістю морфоструктурного плану перехідних зон є відображення в рельєфі структурних особливостей платформного та орогенного типів.

Морфоскульптура. Морфоскульптурні особливості території України визначаються поєднанням зональних (реліктових та сучасних) і азональних форм рельєфу, що генетично пов’язані з різноманітними екзогенними рельєфоутворюючими процесами в різних морфокліматичних зонах.

Реліктова морфоскульптура пов’язана з діяльністю окського та дніпровського материкових льодовиків, що заходили на територію України в антропогені. Вони залишили різноманітні екзараційні, ерозійні, акумулятивні льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу, морфологія і будова яких тісно пов’язані з морфоструктурним каркасом Поліської, Придніпровської низовин, а також північно-східного схилу Придніпровської височини.

Успадкована морфоскульптура розвивалася у межах пізнього кайнозою  – антропогену. Вона представлена різновіковими формами флювіального, гравітаційного, карстового, еолового, морського, озерного походження.

Повсюдне поширення має флювіальна морфоскульптура з комплексом ерозійних і акумулятивних форм, зокрема різного рангу та типу річковими долинами й серією пліоцен-антропогенових надзаплавних терас, серед яких спостерігаються прихилені, вкладені, накладені. Головні річкові долини України заклалися в доантропогеновий період, про що свідчать різновікові алювіальні відклади, які особливо ретельно досліджено в лівобережній частині басейну р. Дніпро, у долинах Сіверського Донця, Десни тощо. В межах Придніпровської, Подільської височин, Полтавської рівнини та деяких інших районів дуже розвинута ерозійна яружно-балкова морфоскульптура.

Акумулятивна флювіально-дельтова морфоскульптура представлена антропогеновими морфологічно різними рівнинами в пониззях Дніпра, Дунаю та пліоценовою фрагментарно представленою в міжріччі Дністра та Південного Бугу давньою Балтською рівниною. Алювіально-озерний та алювіально-пролювіальний типи рельєфу антропогенового віку обмежено поширені переважно в передгір’ях Українських Карпат і Кримських гір. Морські тераси та лиманно-морські форми рельєфу антропогенового віку фрагментарно трапляються на узбережжях Азовського та Чорного морів.

У цілому в сучасному рельєфі України переважає денудаційна морфоскульптура, морфологічні особливості якої сформувалися внаслідок дії лінійної ерозії, карстових, гравітаційних та інших деструктивних рельєфоутворюючих процесів. Серед гравітаційних форм значне місце належить зсувам та обвалам, які трапляються на рівнинах і в горах. Вони розвиваються в різновікових породах, мають різну морфологію, утворилися завдяки різним механізмам. Карстові й суфозійно-просадкові форми морфоскульптури ускладнюють рівнини та горбогір’я Подільської, Передкарпатської, Донецької височин, Причорноморської та Закарпатської низовин. На  Подільській височині поширені форми відкритого, напівпокритого карсту в гіпсово-ангідритових породах, на відрогах Середньоруської височини та Поліській низовині – відкритого та покритого карсту у вапнякових породах, на північному схилі Донецької височини, на Передкарпатській височині та Закарпатській низовині – відкритого та покритого карсту в солевих відкладах. Морфоскульптури гірської частини території України представлені головним чином флювіально-ерозійними, льодовиковими, гравітаційними та карстовими формами. Вік морфоскульптур варіює від олігоценового до сучасного.

Внаслідок тривалих денудаційних та акумулятивних процесів у певні етапи в горах і на рівнинах формувалися полігенні поверхні вирівнювання, які корелюють між собою. Так, рівень Урду (абсолютна висота  – 1300–1450 м) Українських Карпат зіставляється з Поліським рівнем (200–250 м) у рівнинно-платформній частині, Підполонинський (900–1000 м) – із Придніпровським (250–300 м), Кічерський (500–700 м) – із Подільським (350–400 м), верхнє плато Кримських гір (1000–1200 м) – з педиментами Донецької височини (250–300 м), а нижнє плато (500–700 м) – з акумулятивно-денудаційними рівнинами його околиць. Вік поверхонь вирівнювання варіює від мезозою до пліоцену.

Сучасні природні екзогенні рельєфотворчі процеси представлені площинним змивом і присхиловою акумуляцією, лінійним розмивом та флювіальною акумуляцією в руслах, на заплавах, у дельтах, пролювіальних конусах, гравітаційними процесами (зсувами, осипищами, обвалами), крипом, соліфлюкцією, селями, суфозією, просадками, карстом, абразією, еоловою дефляцією та акумуляцією, заболочуванням, а ендогенні – повільними та швидкими (сейсмічними) сучасними тектонічними рухами земної кори, що контролюють поширення та інтенсивність екзогенних процесів. Потужним фактором сучасного геоморфогенезу є антропогенні процеси, які виникають внаслідок гірничо-видобувної, інженерно-будівельної, гідротехнічної, агротехнічної, меліоративної та іншої господарської діяльності й визначають різну антропогенну змінність природного рельєфу. Виділяють сильно-, середньо-, слабко антропогенно перетворений рельєф. Антропогенна морфоскульптура має повсюдне поширення, але особливо розвинена в межах Донецької та Передкарпатської височин, Середнього Придніпров’я тощо.

Районування. Геоморфологічне районування виконане на багатоступеневих засадах. Регіони різного таксономічного рангу співвідносяться один з одним як частина з цілим та відображають особливості рельєфу, які зумовлені наявністю морфоструктурних, морфоскульптурних, морфологічних, морфометричних, вікових відмінностей. На території України виділено 3 геоморфологічні країни, 2 провінції (в горах), 13 областей (8 – на рівнині, 5 – у горах), 36 підобластей (21 – на рівнині, 15 – у горах), 158 районів (100 – на рівнині, 58 – у горах).

В.П. Палієнко