Особливості фізико-географічного положення, надходження сонячної радіації, циркуляції атмосфери, підстильної поверхні зумовлюють значну різноманітність кліматичних умов України. У західній і північно-західній її частинах клімат  м’який із надмірним зволоженням і помірним температурним режимом, у східній і південно-східній – дефіцит опадів і підвищений температурний фон. Різноманітність кліматичних умов пов’язана також із неоднорідністю підстильної поверхні, яка змінюється від рівнинної до гірської. На рівнині широтний хід метеорологічних величин порушують височини, що проявляється у зниженні температури повітря, незначному збільшенні опадів, швидкості вітру, зміні тривалості залягання снігового покриву, ожеледно-паморозевих явищах тощо. В Українських Карпатах та Кримських горах висота місцевості, напрям та експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату. Значна протяжність морської берегової лінії впливає на клімат прибережних районів, збільшуючи вологість повітря і згладжуючи добовий хід температури повітря. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного клімату.

Кліматоутворювальні фактори упродовж року проявляються неоднозначно та істотно розрізняються за сезонами. У холодний період переважну роль відіграє циркуляція атмосфери, у теплий – зростає роль радіаційного фактора.

Для клімату України характерні чітко виражені кліматичні сезони – зима, весна, літо, осінь.

Зима – найхолодніший сезон року, обмежений датами стійкого переходу середньої добової температури повітря через 0°С в період її зниження восени і підвищення навесні. Найраніше (середина листопада) вона розпочинається на північному сході і поступово поширюється на південь і південний захід. На більшій частині території настання зими припадає на третю декаду листопада.

Зимовий сезон відзначається мінімальною тривалістю сонячного сяйва та найбільшою хмарністю (близько 75% небосхилу закрито хмарами). Сумарна радіація набуває найменших значень (від 255 МДж/кв.м на північному заході до 450 МДж/кв.м у Криму). У її складі переважає розсіяна радіація, яка вдвічі перевищує пряму. Взимку (грудень–січень) радіаційний баланс на переважній території від’ємний і змінюється від ­80 МДж/кв.м на північному заході до ­70 МДж/кв.м у Криму, а з лютого на значній частині території стає позитивним.

У зимовий сезон відбувається широтний розподіл атмосферного тиску. Найбільших значень він досягає в січні: на крайньому сході та заході становить 1 021 гПа, на півночі – 1 020 гПа. На Південному березі Криму тиск дещо нижчий.

Взимку (січень) у розподілі переважного напряму вітру виділяють дві зони, що лежать по обидва боки від осі Воєйкова. На північ від осі спостерігається вітер із західною складовою, а на південь – переважає вітер зі східною складовою (північно-східний, східний та південно-східний), а на південному заході – північний вітер.

Річний хід температури повітря майже збігається з річним перебігом надходження сонячної радіації, проте дещо запізнюється порівняно з нею й характеризується незначними коливаннями від місяця до місяця взимку і влітку та різкими – восени й навесні. Найхолодніший місяць року – січень, середня температура повітря коливається від -8...-7°С на північному сході до 3–4°С на південному березі Криму.

Особливістю зимового сезону в Україні є часті відлиги (максимальна температура повітря перевищує 0°С). Найчастіше (до 40%) відлиги бувають у грудні. У січні спостерігається найменша кількість днів із відлигою (9–14), у лютому їх повторюваність знову збільшується. Найчастіше відлиги бувають на півдні та в західних районах. У Степу кількість днів з відлигою становить 50–60, а на північний схід зменшується до 30. Максимальна температура повітря під час відлиг становить на півдні 20–22°С, на заході –14 –16°С, на півночі –10°С.

Відповідно до загального ходу температури повітря найнижчі значення абсолютного мінімуму за рік у більшості випадків спостерігаються у січні (-42...-26°С) і лютому (-39...-26°С).

Взимку кількість опадів найменша (30–40 мм), але вони досить тривалі. У Кримських горах на Південному березі Криму взимку спостерігається найбільша кількість опадів. У холодний період року опади переважно у вигляді снігу. Найраніше сніговий покрив утворюється на північному сході та в Українських Карпатах, де він залягає в середньому в першій декаді листопада; у Лісостепу, Кримських горах та Передкарпатті – у другій декаді. Наприкінці листопада сніг вкриває вже більшу частину країни. На півдні це відбувається пізніше: на Причорноморській та Закарпатській низовинах – у першій декаді грудня, у Рівнинному Криму – в другій декаді грудня, а на Південному березі Криму – в першій декаді січня.

У зимовий сезон спостерігаються різноманітні атмосферні явища (тумани, хуртовини, ожеледь, рідко – грози).

Найраніше зима закінчується, а весна настає на південному заході та на Закарпатській низовині (середина і кінець другої декади лютого), на значній території – в середині березня, на крайньому північному сході – наприкінці березня. Найтриваліша зима (150 днів) у високогірних районах Українських Карпат. У північно-східних районах її тривалість становить 120–130 днів. На південному заході зима найкоротша (50–60 днів), на решті території вона триває 90–110 днів.

Весна настає з переходом середньої добової температури повітря через 0°С у бік її підвищення.

Навесні послаблюється циркуляційна діяльність та посилюється роль радіаційного фактора й підстильної поверхні.

Для весни характерне інтенсивне надходження сонячної радіації. Радіаційний баланс у березні зберігає зимові риси територіального розподілу й має позитивні значення (від 30 МДж/кв.м на півночі до 140 МДж/кв.м на Південному березі Криму). У травні він стає таким же, як улітку.

Навесні відбувається перебудова баричного поля, внаслідок чого спостерігається вітер різних напрямів. На півночі, сході й півдні переважає східний та південно-східний вітер, на заході – північно-західний, західний, а на південному заході – південний та південно-східний. У березні середня місячна швидкість вітру має такі самі показники, як узимку, з квітня починається послаблення вітру до 2–5 м/с.

У розподілі середньої температури повітря його зимовий характер утримується ще й у березні. Проте з березня починається її стрімке зростання, і вона стає на 3–5°С вищою, ніж у лютому. На півдні та заході температура повітря вже додатна, а на півночі, північному сході та в горах ще залишається від’ємною.

Інтенсивне зростання максимальної температури повітря відбувається після остаточного сходження снігового покриву. У березні вона підвищується повсюди до 20°С, лише в Криму – до 30°С, у квітні – до 29–32°С. У травні максимальні значення температури повітря дорівнюють 32–35°С. Абсолютний мінімум температури повітря і в травні на значній території має від’ємні значення.

Для весни характерні заморозки. Особливо небезпечні пізні заморозки (у травні, на початку червня).

Кількість опадів у березні мало відрізняється від зимової. У квітні відбувається перехід від зимового розподілу опадів до літнього, кількість їх збільшується. Навесні облогові опади змінюються на зливові.

Характер погоди на початку весни, особливо у першій половині березня, близький до зимового: нерідко під час посилення вітру спостерігаються хуртовини. Навесні починає розвиватися грозова діяльність, найбільш інтенсивно – наприкінці весни. В окремі роки можуть спостерігатися посушливі та суховійні явища.

Весна – найкоротший сезон року. Найменша його тривалість (50–55 днів)  на сході, де швидко зростає температура повітря. На більшій частині території весняний сезон триває 55–65 днів. У західних областях він триваліший (70–85 днів). В Українських Карпатах цей період збільшується до 80 днів біля підніжжя гір і схилів, до 100 днів – на високогірних ділянках.

Літо – найтепліший сезон року, обмежений датами стійкого переходу середньої добової температури повітря через 15°С у період її підвищення навесні та зниження восени. Літній сезон настає на значній території в середині травня, на півдні – у першій декаді травня, а на заході і півночі – дещо пізніше. Влітку основним кліматоутворювальним фактором стає сонячна радіація й підстильна поверхня. Літо характеризується значною однорідністю та стійким розвитком атмосферних процесів. Спостерігаються максимальні значення сумарної радіації (від 1 568 МДж/кв.м на північному заході до 2 210 МДж/кв.м у західному Криму). Радіаційний баланс досягає найвищих значень із максимумом на півдні (1 070 МДж/кв.м) і становить 40–55% від сумарної радіації.

Влітку атмосферний тиск продовжує знижуватися. У червні встановлюється літній тип розподілу вітру. У липні відмічається північно-західний та західний вітер, у південних районах – північний. Середня місячна швидкість вітру влітку менша, ніж в інші сезони. У липні-серпні вона зменшується до 2–3 м/с, у гірських районах – до 4–5 м/с.

Влітку поле температури повітря найбільш стійке і однорідне, межі її коливання скорочуються. Найвищих значень у річному ході середня температура досягає в липні. Із середини серпня температура повітря повсюди знижується до 17–20°С, за винятком узбережжя морів і Південного берега Криму (23°С). У деякі роки добова температура повітря може досягати 30°С і вище. Проте такі підвищення температури короткочасні. Абсолютний максимум температури повітря становить 38–40°С, він поступово знижується у напрямі з півдня на північ зі сходу на захід. Найвищі його значення (39–41°С) зафіксовано в південних і південно-східних районах.

У літній сезон випадає найбільша кількість опадів (60–85 мм за місяць), за винятком Південного берега Криму, де відповідні найвищі показники відзначаються взимку. Переважають зливи. Найбільша кількість опадів буває в червні-липні, у серпні вона зменшується. Для літа характерна значна мінливість опадів: розмах коливання їхньої кількості може сягати 200 мм і більше. Опади супроводжуються грозою, градом, шквалом, сильним вітром. В окремі роки спостерігаються посушливі явища (посухи, суховії).

Літо закінчується майже на всій території в першій декаді вересня. Найкоротший літній сезон (100–105 днів) – на крайній півночі та в західних районах. У напрямі на південь його тривалість поступово збільшується до 140 днів на узбережжях морів. Найтриваліше літо (150 днів) – на Південному березі Криму.

Осінь настає в середині вересня. Найраніше (у першій декаді вересня) осінній сезон розпочинається на півночі та північному сході, в центральних областях – у середині вересня, на Закарпатській низовині – наприкінці другої декади вересня. На півдні початок осені зміщується на пізніші строки – третю декаду вересня, найпізніше (друга декада жовтня) вона настає на Південному березі Криму.

Восени послаблюється роль радіаційного фактора. Тривалість сонячного сяйва значно скорочується. Радіаційний баланс зменшується майже у чотири рази, проте до початку листопада залишається позитивним, а наприкінці листопада він стає від’ємним (­30 МДж/кв.м ).

З вересня відбувається інтенсивне зростання атмосферного тиску, особливо у східних і південних областях. У жовтні фіксується другий максимум тиску, який останніми роками збільшився й домінує над січневим максимумом.

На вітровий режим восени впливає зміна синоптичних процесів літнього сезону на зимовий. У північно-західних районах спостерігається вітер західних румбів. У південних районах чітко виражена зона північного та північно-східного вітру. Середня швидкість збільшується й становить 2–4 м/с, у гірських районах –5–6 м/с.

Середня температура повітря осіннього сезону з вересня до листопада швидко знижується (на 4–8°С). Восени температура повітря знижується швидше, ніж підвищується навесні. Це пов’язано зі значним зменшенням радіаційного балансу.

Максимальна температура повітря ще досить висока (близько 30°С). У листопаді вона залишається додатною, за винятком Українських Карпат. Збільшується хмарність, установлюється зимовий розподіл температури повітря і в третій декаді листопада середня температура повітря майже повсюди знижується до від’ємних значень.

Ранні заморозки на сході можуть мати місце вже наприкінці серпня, а на більшій частині території – в другій декаді вересня.

Кількість опадів восени зменшується. У вересні на півночі випадає 45–55 мм; ці показники зменшуються до 20 мм на узбережжях морів. Змінюється вид опадів: у вересні-жовтні переважають опади у вигляді дощу та мряки, в листопаді – змішані опади, наприкінці осені – тверді й змішані. Осінні опади менш інтенсивні, але вдвічі триваліші, ніж улітку.

У зв’язку з тим, що восени відзначається велика різноманітність погодних умов, можуть спостерігатися атмосферні явища, властиві для літнього і зимового сезонів. Якщо у вересні ще гримлять грози, то в листопаді вже метуть хуртовини. Тумани є однією з характерних ознак осені. У жовтні бувають такі атмосферні явища, як ожеледь і паморозь, але не щороку. У листопаді з’являється перший сніговий покрив, але утримується він недовго.

Закінчення осені на більшій частині території відбувається в третій декаді листопада, а на узбережжях морів та в Криму – наприкінці грудня. З цього часу закінчується теплий період і починається холодний.

В Україні часто виникають стихійні метеорологічні явища, які в окремих випадках стають катастрофічними і завдають великих збитків.

Для холодного періоду характерні хуртовини, снігопади, ожеледі, морози, тумани; для теплого – сильна спека, суховії, пилові бурі, висока пожежонебезпечність, інтенсивні дощі, грози, град, шквали, смерчі.

В Україні стихійні метеорологічні явища фіксують щороку в будь-якому районі й охоплюють значні площі. Найпоширеніші з них – сильні дощі.

За повторюваністю стихійних метеорологічних явищ виділяються Кримські гори і Українські Карпати, для яких найбільш властиві сильні дощі, град, сильний вітер, тумани, хуртовини, сильні снігопади. На рівнині найзначнішого впливу стихійних метеорологічних явищ упродовж року зазнають східні й південні області та Крим. Тут спостерігаються стихійні метеорологічні явища холодного і теплого періодів року.

Зміни глобального клімату впливають на клімат України й позначаються на його складових. Пряма й сумарна радіація змінилася більше за умов середньої хмарності, ніж за ясної погоди; розсіяна радіація зросла як у хмарну, так і в ясну погоду. Атмосферний тиск помітно знизився в січні та підвищився в липні. Майже на всій території на 10–15% зменшилася середня швидкість вітру. Температура повітря взимку зросла, а влітку знизилася, тобто зменшилися контрасти між зимовою та літньою температурами. Кількість опадів збільшилася (на 10–15%) на південному сході та зменшилася (на 5–10%) на північному заході. Збільшення кількості опадів на півдні країни зумовило зменшення кількості пилових бур. У зв’язку зі значними флуктуаціями клімату останніми роками ХХ ст. почастішали випадки екстремального стану погоди: особливо небезпечні зливи, повені, інтенсивні відлиги, ранні заморозки, збільшення максимальної швидкості вітру тощо. Глобальне потепління зумовило пом’якшення клімату в Україні.

У цілому ж географічне положення України забезпечує отримання достатньої кількості тепла й вологи і створює сприятливі природно-кліматичні умови на її території.

 

В.М. Бабіченко, Н.В. Ніколаєва, С.Ф. Рудішина