Ґрунтовий покрив України є складним, що зумовлено взаємодією різноманітних умов ґрунтоутворення – кліматичних, геоморфологічних тощо. На території України виділено близько 5000 ґрунтових відмін, які об’єднано в типи й підтипи.

Чорноземи опідзолені, чорноземи типові, чорноземи звичайні (Chernozems Chernic). Ці ґрунти домінують на значних площах Лісостепової й Степової зон. Сформовані переважно на лесах, що майже суцільно вкривають міжрічкові плато й верхні річкові тераси, мають гранулометричний склад від великопилувато-легкосуглинкового на півночі до важкосуглинкового та легкоглинистого на півдні. Підґрунтові води залягають, як правило, глибше 5 м і не впливають на ґрунтоутворення. Потужність гумусованої товщі змінюється в межах 70–120 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті малогумусних відмін становить 3,5–5,5%, у середньогумусних – 5,5–6,5%. Останні притаманні більше східним регіонам Лісостепу й Степу. Реакція ґрунтового розчину слабокисла або близька до нейтральної. Водно-фізичні властивості в цілому сприятливі для рільництва. Вміст вологи зазнає значних сезонних і річних коливань, за винятком Західного Лісостепу, де дефіцит вологи спостерігається лише в окремі роки. Ґрунти мають високу потенційну родючість, придатні для вирощування більшості культур.

Чорноземи південні (Chernozems Calcis). Поширені в зоні Степу Південного. Сформовані на лесових породах вододільних плато, схилів і стародавніх терас. Гумусовий горизонт зазвичай сягає 50–55 см, містить у верхньому шарі в малогумусних відмінах 3,5–4,0 %, у слабогумусованих – до 3 % гумусу. Карбонати у вигляді міцелію спостерігаються з глибини 50 см, набуваючи на глибині 80–120 см вигляду білозірки.

Чорноземи переважно солонцюваті на важких глинах (Chernozems Luvic). Розвиваються на глинах, часто засолених, що зумовлює формування солонцевого процесу. Порівняно з іншими чорноземами містять менше гумусу, мають гірші водно-фізичні та фізико-хімічні властивості.

Ясно-сірі, сірі та темно-сірі опідзолені ґрунти (Phaeozems Albic). Після чорноземів це найбільш поширені ґрунти Лісостепу. Залягають на вододільних плато (у межах Полісся – на лесових островах). Мають виразну диференціацію профілю за елювіально-ілювіальним типом. Реакція ґрунтового розчину – кисла, у складі гумусу переважають фульвокислоти. Ґрунти збіднені на поживні речовини, мають гірші фізичні властивості, ніж чорноземи. Вирощувані на цих ґрунтах сільськогосподарські культури добре реагують на внесення добрив (передусім органічних) і вапнування.

Оглеєні відміни опідзолених ґрунтів (Phaeozems Gleyic). Залягають на слабодренованих ділянках, у місцях близького стояння підґрунтових вод (2–3 м). Формуються на лесоподібних породах. Диференційовані за елювіально-ілювіальним типом. Характеризуються деякими негативними якостями – переущільненням, поганою структурованістю, слабкою аерованістю, підвищеною кислотністю, низьким ступенем насиченості увібраними катіонами.

Дерново-слабопідзолисті піщані і глинисто-піщані ґрунти (Albeluvisols Umbric). Це один з найпоширеніших на Поліссі різновидів ґрунтів. Сформовані в основному на легких водно-льодовикових і давньоалювіальних відкладах зандрових рівнин і стародавніх терас. Подекуди підстелені мореною, продуктами вивітрювання карбонатних та магматичних порід. Піщані відміни, як правило, пов’язані з кучугурними підвищеннями еолового походження. Мають малопотужний гумусовий горизонт, малий вміст (0,6–0,9%) гумусу, низьку здатність вбирати і вологоємність, ненасичені основами, бідні на поживні елементи, у зв’язку з чим відрізняються низькою родючістю. Проте при відповідній агротехніці дають непогані врожаї картоплі, озимого жита. Пухко-піщані відміни – орнонепридатні, є землями лісового призначення.

Дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти (Albeluvisols Umbric). Відзначаються чіткішою диференціацією профілю, в якому добре помітні елювіальний та ілювіальний горизонти, з дещо вищим вмістом гумусу (0,8–1,3%) та кращими водно-фізичними властивостями; придатні для вирощування вибагливіших культур, зокрема льону.

Дерново-слабопідзолисті та дерново-середньопідзолисті оглеєні ґрунти (Albeluvisols Gleyic). Поширені на знижених елементах рельєфу при близькому заляганні ґрунтових вод. Характерною їхньою рисою є ґрунтове оглеєння; чим вища інтенсивність оглеєння і чим більшу частину профілю воно охоплює, тим гіршими є агрономічні характеристики цих ґрунтів.

Дерново-середньо- та сильнопідзолисті поверхнево­оглеєні ґрунти Передкарпаття (AlbeluvisolsStagnic). Поширені на підвищених увалоподібних рівнинах і схилах в умовах надмірного атмосферного зволоження (понад 700 мм опадів на рік). Їхній профіль чітко диференційований на гумусово-елювіальний, елювіальний та ілювіальний горизонти. Останній – щільний, водонепроникний, що зумовлює поверхневе оглеєння. Реакція ґрунтового розчину – дуже кисла. Потребують регулювання водного режиму, вапнування, внесення добрив.

Темно-каштанові залишково­солонцюваті (Kastanozems Haplik). Поширені на переважній частині Сухого Степу, головним чином на лесах. Гумусований профіль сягає 50–55 см (вміст гумусу становить 2,5–3%). Карбонати залягають на глибинах 45–50 см у вигляді білозірки. Як правило, не засолені до глибини 1,5 м. У складі обмінних катіонів домінує кальцій. Вміст обмінного натрію не перевищує 0,1–0,5 мг-екв на 100 г ґрунту, але при зрошенні збільшується, що призводить до вторинного осолонцювання, тому необхідні профілактичні протисолонцеві заходи.

Темно-каштанові солонцюваті, каштанові солонцюваті (Kastanozems Luvic). Займають вузьку смугу Сухого Степу на Лівобережжі Дніпра. Потужність гумусованої товщі темно-каштанових ґрунтів становить 50 см, каштанових ґрунтів – 25–30 см. Мають яскраво виражену елювіально-ілювіальну диференціацію профілю. В агрономічному відношенні гірші від темно-каштанових залишково-солонцюватих.

Дернові піщані й глинисто-піщані ґрунти оглеєні (Arenosols Protic). Утворилися в основному на алювіальних відкладах у заплавах річок, а також на водно-льодовикових породах зандрових знижень. Мають ознаки оглеєння і поділяються на глеюваті, глейові та поверхнево-оглеєні. Вміст гумусу переважно від 1,3 до 2,0%. Мають погані фізичні властивості.

Дернові піщані й глинисто-піщані ґрунти й піски слабогумусовані неоглеєні (Arenosols Haplic). Поширені на зандрових рівнинах, борових терасах річок, на перероблених вітром водно-льодовикових та давніх алювіальних пісках. Потужність гумусованої товщі малорозвинутих піщаних ґрунтів становить не більше 20 см, розвинутих – 40–50 см. Вміст гумусу в піщаних ґрунтах – 0,2–0,5%, у глинисто-піщаних – 0,8–1,5%. Водний режим мінливий у зв’язку з високою водопроникністю. Винятково уразливі слабозадерновані піски, що практично не мають гумусового горизонту і зазнають дефляції. Використання їх як сільськогосподарських угідь невиправдане.

Дерново-карбонатні ґрунти (Leptosols Rendzic). Пов’язані з виходом на поверхню крейдо-мергельних порід. Гумусовий горизонт досягає 20–40 см, вміст гумусу в ньому – до 3,5%. Водно-фізичні і фізико-хімічні властивості сприятливі для рільництва. Відносяться до родючих ґрунтів, на яких можна одержувати високі врожаї багатьох сільськогосподарських культур, за винятком льону, конопель, хмелю та деяких садових культур.

Лучно-чорноземні ґрунти (Phaeozems Haplic). Поширені на знижених рівнях лесових терас, у днищах балок, на заплавах високого рівня. Ґрунтотвірні породи – переважно лесоподібні суглинки. Як правило, оглеєні, починаючи з глибини 120–140 см. Характеризуються потужністю гумусованого профілю й високим вмістом гумусу, сприятливими водно-фізичними параметрами, забезпеченістю поживними елементами, що створює близькі до оптимальних умови для вирощування більшості сільськогосподарських культур.

Лучно-чорноземні поверхнево- і глибоко-солонцюваті ґрунти (Phaeozems Sodic). Поширені переважно на лесових терасах Дніпра та його лівобережних приток, займаючи слабостічні зниження, шлейфи схилів, а також, трапляються в степових подах. На відміну від попередніх ґрунтів, підживлюються мінералізованими підґрунтовими водами, тому різною мірою засолені, а також осолонцьовані та оглеєні. Внаслідок цього обмежено придатні для вирощування деяких вибагливих культур.

Лучні ґрунти (Umbrisols Gleyic). Трапляються переважно на понижених елементах рельєфу, при близькому (1,5–3 м) заляганні прісних підґрунтових вод. На Поліссі ці ґрунти короткопрофільні, в Лісостепу й Степу мають глибокий, добре розвинутий профіль, у нижній частині якого наявні ознаки оглеєння. За винятком сильнооглеєних відмін легкого механічного складу на Поліссі, характеризуються сприятливими властивостями, високою родючістю, придатністю для вирощування овочевих і кормових культур.

Лучні солонцюваті ґрунти (Gleysols Sodic). Трапляються на знижених елементах рельєфу за умов близького залягання мінералізованих підґрунтових вод. Солі накопичуються з поверхні (солончакові) або з глибини 30–50 см (солончакуваті). У складі солей превалюють токсичні (хлориди кальцію і магнію при значній кількості натрію, а на території Середньої Наддніпрянщини – сода).

Лучно-болотні ґрунти (Gleysols Histic). Трапляються в зниженнях зандрових рівнин, на заплавах річок, притерасових зниженнях та днищах балок із близьким заляганням підґрунтових вод. Оглеєна більша частина профілю. Як правило, добре гумусовані, мають значні запаси поживних речовин, але через незадовільний водоповітряний режим їх не використовують для вирощування культурних рослин. Території з цими ґрунтами використовуються як природні кормові угіддя.

Торфові ґрунти низинного типу (Histosols Sapric). Трапляються в заплавах річок, на замкнених і проточних зниженнях Полісся та Лісостепу. Часто утворюють поєднання з мінеральними ґрунтами, від яких істотно відрізняються властивостями: їхня щільність у 2,5–10 разів менша. У цих ґрунтах знижені запаси основних біогенних елементів (за винятком вуглецю). Хімічний склад визначається умовами водно-мінерального живлення. Майже половину від загальної площі торфовищ осушено і залучено до використання в кормових і польових сівозмінах. За умови переосушення й інтенсивного використання такі ґрунти здатні швидко деградувати. При цьому зменшується потужність і відбувається мінералізація торфового шару.

Заплавні ґрунти (Fluvisols Eutric). Розвиваються в заплавах річок на алювіальних відкладах, зазнають періодичного затоплення повеневими водами. Кількість гумусу й інші властивості змінюються в широкому діапазоні. Серед заплавних ґрунтів лісостепової і степової зон нерідко трапляються солонцюваті й солонцювато-солончакові види. Розходження у властивостях зумовлюють диференційований підхід до їхнього використання.

Солонці (Solonets). Поширені великими масивами в Присивашші та на Керченському півострові. Як компонент комплексів із зональними ґрунтами трапляються на терасах Дніпра й південних річок, у заплавах, а також подекуди на степових вододілах. В агрономічному відношенні не мають цінності.

Осолоділі ґрунти (Planosols Albic). Формуються головним чином у степових подових зниженнях, а також у западинах, властивих терасам річок. Завдяки періодичному перезволоженню та інтенсивному промиванню в цих ґрунтах відбувається гідролітичне розщеплення органічних і мінеральних колоїдів з подальшим переміщенням продуктів розпаду по профілю. Для сільськогосподарського використання практично непридатні.

Бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні ґрунти Карпат (Cambisols Dystric). Поширені в Карпатах, а також на острівних горах Закарпатської низовини. Сформувалися переважно на елювії-делювії щільних порід в умовах інтенсивного сезонного промивного водного режиму. Переважно суглинкові, пухкі, вміст гумусу змінюється від 2–2,5% на схилах нижче 800 м над рівнем моря до 7–9% – вище від 800 м над рівнем моря. Притаманна висока кислотність. Використовуються в польових і кормових сівозмінах і як природні пасовища.

Бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні ґрунти Криму (Cambisols Eutric). Поширені в лісовій зоні Кримських гір з абсолютними висотами понад 300 м над рівнем моря на схилах північної експозиції, а вище від 400–600 м – і південної. Ґрунтотвірні породи – продукти вивітрювання вапняків, глинистих сланців, пісковиків, конгломератів, масивних кристалічних порід. Трапляються карбонатні, безкарбонатні й опідзолені види. Переважають важкосуглинкові відміни з помітною наявністю скелету, кількість якого зростає до низу. Реакція ґрунтового розчину – нейтральна, рідше – слабокисла, вміст гумусу – до 4–6%, різко зменшується до низу. Мають досить високу потенційну родючість, придатні для вирощування лісів, зокрема з цінною деревиною (бук, дуб), а також фруктів, ефіроолійних рослин, тютюну й інших культур.

Буроземно-підзолисті ґрунти і поверхнево-оглеєні їхні види (Cambisols Gleyic). Залягають на увалисто-горбкуватих територіях низького передгір’я Закарпаття і на широких ділянках долин гірських річок, а також на найвищих позиціях Передкарпатської височини. Сформувалися на покривних лесоподібних суглинках, які підстилають слабоводопроникні відклади. Основою ґрунтоутворення є поєднання процесів опідзолення, буроземоутворення, лесиважу й поверхневого оглеєння. Характеризуються низькою родючістю, особливо рослин із глибокою кореневою системою (сади, виноградники).

Коричневі гірські щебенюваті ґрунти (Cambisols Calcaric). Займають нижню частину схилів Головного Кримського пасма, а також частину передгір’їв. Поширені до висоти 400–600 м над рівнем моря. Ґрунтотворні породи – переважно глинисті сланці, верхньоюрські вапняки. Сформувалися під сухими лісами в умовах, властивих сухим субтропікам. Профіль диференційований на гумусовий і два перехідних горизонти. Реакція ґрунтового розчину слаболужна. Інтенсивно використовуються в сільськогосподарському виробництві – на вирівняних ділянках їх зорюють, на схилах терасують. Вирощують цінні плодові культури, виноград, ефіроолійні, тютюн тощо.

 

О.П. Канаш, Т.М. Лактіонова, В.В. Медведєв