На картах цього розділу зображено природно-територіальні комплекси (ландшафти) – їхню типологію, морфологію, генезис, властивості, еволюцію в плейстоцені, закономірності територіального розміщення, регіональні особливості. В основу укладання карт покладено загальний ландшафтно-генетичний принцип, який полягає в тому, що в будові й формуванні ландшафтів головна роль належить рельєфу, літолого-тектонічній основі, клімату, водам, ґрунтам, рослинності й тваринному світу, які, перебуваючи у постійній взаємодії і взаємозв’язку, зумовлюють ландшафтоутворюючі процеси. На сучасні природні ландшафти значно впливають антропогенні фактори.

Ландшафти відповідно до закономірностей формування природно-територіальних комплексів та їхньої просторової диференціації згруповані у класи, типи, роди і види, які зображені на карті.

Класи ландшафтів виділяють на основі великих морфоструктур – платформно-рівнинних, які відповідають рівнинам, що характеризуються широтною зональністю ландшафтів і гірських територій, для яких властива вертикальна поясність ландшафтів.

В Україні є два класи ландшафтних комплексів – рівнинний і гірський. Гірські ландшафти залежать передусім від географічного положення гір та їх абсолютних висот.

Майже вся територія України знаходиться в помірному поясі. Тільки на Південному березі Криму зустрічаються елементи субтропічних ландшафтів середземноморського типу.

Класи ландшафтів поділяють на типи за балансом тепла та вологи й при відповідній літогенній основі поверхневих відкладів характеризуються спільним зональним ґрунтово-рослинним покривом. На рівнинних ландшафтах України виявлено чотири зональні типи: хвойно-широколистяні, широколистянолісові, лісостепові та степові. В степовому типі виділяються три підтипи – північно-, середньо- і південностеповий. У гірських ландшафтах панують два типи – лісово-лучні з полонинами в Українських Карпатах і лісово-лучні з яйлами в Кримських горах.

Типи й підтипи складаються з родів ландшафтів, основною ознакою яких є морфологія рельєфу та його літогенна основа.

Нижчою типологічною одиницею є види ландшафтів, які характеризуються будовою й походженням рельєфу, видами ґрунтів і природною рослинністю.

Окремо виділяються заплавні ландшафти рівнин і гір.

На карті показано 2 класи, 6 типів, 38 родів і 157 видів ландшафтів.

Домінуючим класом є рівнинні ландшафти, які займають понад 93% території України, решту території, майже 7%, займають гірські ландшафти.

Морфологічними одиницями ландшафту  є: ландшафтна місцевість, урочище й фація. Внаслідок тривалого, інтенсивного і не завжди раціонального використання природних ландшафтів та їхніх ресурсів вони зазнали значних змін під впливом людської діяльності та стихійних природних явищ. Зокрема, це відбувається внаслідок щорічного розорювання земель, випалювання й вирубування лісів, промислового, гідротехнічного й транспортного будівництва, меліорації земель, військових подій та ін.

Палеоландшафти. Плейстоцен. Сучасні ландшафти України мають тривалу геологічну історію формування, в якій визначальною є їхня еволюція в плейстоцені. На п’яти вміщених в Атласі палеогеографічних картах здійснено реконструкцію природних умов України за 750 тис. років – дольодовикового періоду (2 карти), періоду материкового зледеніння (1) і післяльодовикового часу (2). Коливання клімату в напрямку похолодання перед зледенінням, зміни рівня південних морів, розвиток річкової мережі, накопичення лесу, зміни меж природних зон стали основою формування попередників сучасних ландшафтів України. Побудова карт базується на палеоландшафтних реконструкціях, що включають: вивчення палеогеографічної етапності плейстоцену, міжрегіональну кореляцію утворень палеогеографічних етапів, реконструкцію компонентів давніх ландшафтів за їхніми палеогеографічними пам’ятками та індикаторами, синтетичну реконструкцію палеоландшафтів за їхніми компонентами. Пам’яткою давнього рельєфу є викопний (похований) рельєф, а його палеоіндикаторами – фаціальний склад, потужність та умови залягання відкладів. Основні морфоструктурні риси рельєфу, що визначили палеоландшафтні об’єднання високого рангу, класи та підкласи ландшафтів – були сформовані переважно в дочетвертинний час. Пам’ятками ґрунтового та рослинного компонентів палеоландшафтів є викопні ґрунти та спорово-пилкові спектри відповідних відкладів. Реконструйовані типи ґрунтів і рослинності є індикаторами палеоклімату та визначальними ознаками для виділення й класифікації давніх ландшафтів. Вміщені палеогеографічні карти побудовано за часовими зрізами: найтепліший мартоноський етап раннього плейстоцену, найтепліший завадівський та найхолодніший дніпровський етапи середнього плейстоцену, а також найтепліший кайдацький та прилуцький етапи пізнього плейстоцену. Палеоландшафтні карти дають можливість вивчати історію формування сучасних ландшафтів України в просторі й часі та прогнозувати можливі тренди їхніх трансформацій внаслідок змін клімату.

Ландшафти Українських Карпат включають клас гірських та передгірних ландшафтів. Українські Карпати складаються із власне середньовисотних гір, Передкарпатської височини та Закарпатської низовини. Генетично ландшафтне різноманіття Українських Карпат представляють ландшафтні яруси: заплавно-нижньотерасовий, середньотерасовий, високотерасовий, горбисто-пасмовий передгірний, пологосхиловий низькогірний, крутосхиловий низькогірний, крутосхиловий середньогірний, полонинський середньогірний, давньольодовиковий високогірний.

Ландшафти Кримських гір включають ландшафти степового та лісо­степового передгір’я, Зовнішнього куестового пасма, середньогірськолісові ландшафти Внутрішнього куестового пасма, яйлинські гірсько-лучні та лісові ландшафти Головного пасма. Між куестовими пасмами поширені улоговинні широколистянолісові ландшафти з чагарниковими заростями. На південному макросхилі переважають ландшафти з дубовими, буковими й сосновими лісами. В південнобережних субсередземноморських ландшафтах поширені фісташково-дубові, ялівцево-соснові ліси, фригано-шиблякові зарості з саваноїдною рослинністю.

Ландшафти Чорнобильської зони відчуження.

Ландшафтна структура Чорнобильської зони і прилеглої території впливає на формування радіоекологічної ситуації і є однією з передумов розв’язання проблем раціонального й безпечного використання земель, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії.

Відображені на карті інформації про компонентну та морфологічну структуру ландшафтів цієї території, про тенденції їхнього сучасного розвитку, який за умов припинення традиційної господарської діяльності набув характеру самовідновлення, сформовано на основі польових досліджень ландшафтів, із залученням фондових матеріалів і даних дистанційного зондування.

Карта ландшафтів відображає інваріант ландшафту, тобто ту його частину, що не зазнала докорінних змін внаслідок діяльності людини і включає рельєф, літологію ґрунтоутворюючих порід, ґрунти разом із типами ґрунтового зволоження та умовами місцезростання. Вона включає на рівні виду фонові урочища: кінцево-моренних пасм, моренно- та озерно-водно-льодовикових рівнин, надзаплавних терас, річкових заплав й субдомінантні урочища ерозійних, просадкових та еолових форм. При укладанні цієї карти були використані матеріали космічного знімання 1995–2001 рр.

Геохімія ландшафтів. Ландшафтно-геохімічне картографування території передбачає визначення факторів її ландшафтно-геохімічної диференціації, з’ясування вихідних умов і напрямів міграції хімічних елементів і місць акумуляції речовини в ландшафтах (геосистемах).

Основними одиницями картографування на ландшафтно-геохімічних картах є класи, типи, роди та види ландшафтно-геохімічних систем (ЛГС), утворення й розвиток яких пов’язані з хімічним складом їх компонентів і міграцією хімічних елементів між ними. Зважаючи на те, що одним із головних індикаторів процесів у ландшафтах є ґрунти, основну увагу приділено їхнім фізико-хімічним властивостям, за якими визначено таксони геохімічної класифікації ландшафтів. Клас ЛГС визначається за типоморфними елементами, які в цій системі мають високі кларки, найбільш активно мігрують та здатні до накопичення. Тип ЛГС визначається за макро- і мікроелементами, кларк концентрації яких перевищує 1, тобто за тими елементами, що утворюють геохімічний фон, яких найбільше у ландшафті. Рід визначається за вмістом гумусу та реакцією ґрунтів – факторами міграції, які визначають сорбційні властивості геосистем, рухливість в них хімічних елементів. Величина вмісту мулистої фракції в ґрунтах також зумовлює їх сорбційні властивості й водопроникність, є основою для виділення видів ЛГС. Поєднання ландшафтно­геохімічних систем відображають просторову строкатість ландшафтно­геохімічної структури території.

В умовах переважання кількості опадів над випаровуванням і порівняно доброго дренування території сформувалися ландшафтно-геохімічні системи кислого (зумовленого йонами H) класу. З процесами оглеєння, заболочування, зумовленими надмірним зволоженням, низовинним рельєфом та близьким від поверхні заляганням рівня ґрунтових вод пов’язане формування кислого глейового класу (H­Fe). В умовах помірного клімату зі значним зволоженням сформувалися ландшафти кислого кальцієвого класу (H­Ca). Ландшафтно-геохімічні системи кальцієвого класу (Ca) поширені на лесових рівнинах лісостепової зони та північного степу; з просуванням на південь вони поступово замінюються ЛГС кальцій-магнієвого класу (Ca­Mg). З процесами засолення пов’язане формування кальцій-натрієвого класу (Ca­Na).

Ландшафтно-геохімічні карти є основою для виявлення факторів ландшафтно-геохімічної диференціації території, використовуються при оцінці стану територій, при екологічному моніторингу, пошуках родовищ корисних копалин, медико-географічних дослідженнях.

Фізико-географічне районування є одним із важливих методів комплексних географічних досліджень, що дає можливість узагальнити знання про ландшафтні комплекси, їх просторову диференціацію.

Карта фізико-географічного районування відображає поділ території на об’єктивно наявні регіональні ландшафтні одиниці: зональні (пояс, зона, підзона) та азональні (країна, край, область, район). Усі зональні та азональні регіональні одиниці знаходяться у взаємозв’язку і є супідрядними: кожна вища одиниця включає нижчі. Всі регіональні одиниці відрізняються своїми індивідуальними властивостями, типологією та структурою ландшафтів і створюють значне ландшафтне різноманіття України.

Основою для укладання карти фізико-географічного районування є ландшафтні карти України, створені за ландшафтно-генетичним принципом. Використано також галузеві карти районування природного середовища. При виділенні регіональних одиниць та аналізі їх властивостей враховується походження, історія розвитку природно-територіальних комплексів, взаємодія між компонентами природи та сучасні природні процеси. Кожна одиниця регіонального рангу має свої індивідуальні властивості і відрізняється  від інших ландшафтною структурою.

На території України є чотири ландшафтні зони: мішаних (хвойно­широколистяних) лісів, широколистяних лісів, лісостепова та степова. Їх формування зумовлено головним чином балансом тепла й вологи та літогенною основою.

Зони відрізняються між собою відповідними типами ландшафтів і поділяються на краї, які виділяються за геолого-геоморфологічною будовою і кліматичними особливостями (зростанням континентальності в східному напрямку).

Краї поділяються на області, кожна з яких відрізняється структурою ландшафтів. Нижчою регіональною одиницею є фізико-географічний район, який має відносно однорідні ландшафтні місцевості та різну інтенсивність сучасних природних процесів.

Карти цього блоку відображають значне ландшафтне різноманіття території України, що нижче подано у таблиці.

Заплавні ландшафти річкових долин поширені по всіх зонах і гірських регіонах і тому виділені в окремі види (3 для рівнинних долин і 3 для гірських).

Карти ландшафтів та фізико-географічного районування мають важливе наукове і прикладне значення для вирішення проблем раціонального природокористування, розв’язання екосередовищних проблем, збереження та охорони ландшафтного різноманіття. Вони мають широке застосування в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, проектуванні транспортних та інженерних об’єктів, у геологічних і медико-геохімічних дослідженнях.

Н.П. Герасименко, В.С. Давидчук, О.М. Маринич, Ж.М. Матвіїшина, А.В. Мельник, В.М. Пащенко, О.М. Петренко, Н.В. Петрина, К.А. Позаченюк, П.Г. Шищенко